petrovtsiy (petrovtsiy) wrote,
petrovtsiy
petrovtsiy

МІЙ ВИСТУП У СУДІ ПРОТИ ХОДАНИЧА

            МІЙ   ВИСТУП  У  СУДОВИХ   ДЕБАТАХ 
                            ПРОТИ   ХОДАНИЧА

 
                           Ваша  честь,  пане суддя !
   Переконаний, що тяжба подібна до цієї  -  тяжба між членами спілки письменників є в судах досить рідкісною, отому й хочу вам одразу пояснити що таке сьогодні спілка письменників України.
   Якщо прекрасно знаємо, що профспілки нині  не мають ні для кого з нас абсолютно ніякого значення, то теперішня  спілка письменників стоїть ще нижче од профспілки.
   Сьогодні член спілки письменників, особливо – закарпатський ! –
є надзвичайно малограмотним типом – маю на увазі, що ані один з нинішніх закарпатських членів спілки письменників не володіє жодною іноземною мовою, а мовою,  якою  пробує писати,  - українською  - ще менше з-за того, що з дитинства виростав з бесідою русинською, а істинною для письменника є мова генетична.  І,  як доказав нам у ході судових засідань Ходанич, навіть маючи в кишені посвідчення кандидата наук, можна й надалі залишатися глухо малограмотним – маю на увазі, що кандидат у науку Ходанич не міг відрізнити статусу від статуту, до всього ж слово статус у своїй наклепницькій статті Ходанич пише з великої букви… - наклепницька стаття Ходанича рясніє як логічними, так граматичними огріхами.
   Нинішній закарпатський член спілки письменників у важких муках народить сякий-такий рукопис, після в держави, або в спонсорів жебрає гроші на видання свого опусу, а видавши його, ходить і роздаровує знайомим і друзям, бо як людина, яка заробляє собі на хліб продажем книг, авторитетно заявляю: книг сьогоднішніх закарпатських письменників читачі не потребують абсолютно, і – переконаний ! – закономірно:  інформативно – ніякі, художньо – примітивні, психологічно – непереконливі книги Ходанича, Повх, Панчук, Кешелі, Керити, Фединишинця, Балеги й інших мучителів рідної літератури є істинним баластом нашої культури взагалі.
   А оскілки суть нинішньої справи лежить у площині морально-етичній, то саме в цьому аспекті я й поведу розмову далі.
   Без будь-якої на те реальної, розумної спонуки, і тільки чисто з власної вигоди – бажаючи якомога більше вислужитися перед літературним мафіозі Скунцем, дуже ударив мене Ходанич у найважчий для мене час у моєму житті:  упродовж майже що семи років важко й невиліковно хворіла моя дружина – витрати на ліки й поїздки в різні лікувальні заклади Європи – від Москви  (Обнінськ) до Будапешту, двоє дітей-студентів – одне в Києві. Друге у Львові… - виснажили мене не лише фінансово, а й морально, психологічно.  9 липня 2006 року моя дружина померла, а вже через тиждень у газеті ”Літературна Україна” з'явилася аж на півсторінки брехлива, наклепницька стаття Ходанича на мене. Хоча нормальний керівник обласної письменницької організації мав дати до цієї газети співчуття мені з приводу смерті дружини,  …бо рівно через два місяці у закарпатського члена спілки письменників Рошка помер батько, і співчуття йому в ”Літературній Україні” було одразу, але – з Петровцієм можна і так, бо Петровцій ніколи не подобався закарпатським літературним мафіозі Чендею і Скунцю. А обмазати Петровція брудом – означає на Закарпатті – вислужитися перед літературними мафіозі, ну, на тоді вже лише перед Скунцем. І Ходанич вислужився.
   Щонайглибше змішуючи мене з брудом,  все-таки розумію чому Ходанич одразу – само собою, що безконтрольно!  -  пише: ”Чи   ”зіркова хвороба” далася взнаки ?”.   Так, упродовж останніх п’яти років  я видрукував сім солідних книг – це теж є однією з причин ненависті до мене як ще живого тоді літературного мафіозі Скунця,
Так  його прислужників, і – Ходанича найперше !
   Але перейду конкретно до статті. Ходанич пише: ”…упродовж років пише чоловік нЕсенітницю (малограмотно, бо нема слова нЕсенітниця, є слово - нІсенітниця) в різні органи, газети на письменників”. На моє питання Ходанич не дав ніяких доказів оцього свого наклепу.
   Далі Ходанич пише: ”Почав трудар пера з доносів у КДБ, компартійні органи на Шевченківських лауреатів    І. Чендея,
 П. Скунця”. Звинувачення в доносительстві в КДБ – страшнее.
Я просив Ходанича надати докази. Він їх не дав, бо й не міг їх дати, І ось чому: зі Скунцем я не розмовляю, я є ворогом Скунця від 1970-го року, тобто вже тридцять сім років;  з Чендеєм я не розмовляю, тобто – я є ворогом Чендея двадцять п'ять років.  Які
Доноси я міг писати на типів, з якими взагалі не контактував, про яких не мав жодної інформації – більше того:  я відверто демонстрував свою ворожість до Чендея і Скунця, бо сааме вічно брехливий і підступний Скунць звинувавчував у доносительстві
в  КДБ  як покійного Матолу, так Густія й інших. До того ж як я міг доносити на Шевченківських лауреатів, коли лауреатами вони стали нещодавно !?.. Свого нгаклепу Ходанич не спростував.
    Ходанич продовжує своє наклепництво: ”За аморальну поведінку ще з часів радянських хотіли І. Петровція виключити з НСПУ. Та тільки по докоряли і розійшлися”. Найперше наголошую тут ще раз на малограмотності Ходанича, бо за радянських часів НСПУ не було – НСПУ це вже породженння незалежної України.   Ну, й
 не “подокоряли і розійшлися”, а – упродовж більше аніж п’яти годин наші великі “класики” Скунць, Чендей і їх прислужники Кешеля, Вароді (чоловік Керити), Панчук, Ігнат… – всього вісім типів, як справжні фашисти, знущалися наді мною, змушували мене каятися перед Скунцем і Чендеєм,   але я  – горджуся за це собою й донині ! -   хоч і мав тоді перший у своєму житті інфаркт, а нашим мафіозі не здався, не поступився !  Ходанич же не навів ніяких доказів бодай якоїсь моєї аморальної поведінки.
   Не вгаває Ходанич, брешучи:  ”…Хотіли І. Петровція виключити з НСПУ. Та тільки подокоряли і розійшлися”. І вже в наступному абзаці:   ”Дісталося відтоді не одному, особливо тим письменникам, які наважилися підняти руку за його виключення”. Отут ще раз маємо приклад як логічної, так граматичної малограмотності Ходанича,  і ще – чіткий факт його безсоромної брехливості, істинно письменницького наклепництва -  в одному місці: :  ”…Хотіли І. Петровція виключити з НСПУ. Та тільки подокоряли і розійшлися”, і тут же: ”Дісталося відтоді не одному, особливо тим письменникам, які наважилися підняти руку за його виключення”.
Так де ж є Ходанич найбільш брехливим і наклепницьким – у першому випадку, чи у другому ?  Не дав Ходанич ніяких доказів того,   ДЕ,  КОЛИ  і  В   ЯКИХ  друкованих органах від І. Петровція
“дісталося” закарпатським літературним мафіозі Скунцю й Чендею. Не підтвердив нічим.
   Ходанич  не вгаває: ”Виходячи на пенсію, І. Петровцій зажадав видати  ФІКТИВНУ  ДОВІДКУ для Пенсійного фонду (знову малограмотність Ходанича – слово пенсійний в даному випадку  пишеться з малої букви!)  про свою першу публікацію”. Шановний суд прошу звернути увагу на те,  що з  елементарної довідки  для одержання мною пенсії Ходанич на вимогу літературного мафіозі Скунця зробив для Петровція цілу проблему.
З-за того я вже третій рік до приміщення спілки письменників не ходжу – не маю я там що робити. Вважаю для себе й морально, і юридично принизливим просити у свого ворога Ходанича довідку, тим більше  - … ”фіктивну”. На моє прохання Ходанич нічим не міг аргументувати фіктивність такої довідки, яку він мені так і не видав, та я й без цього ось уже третій рік одержую свою пенсію.
Та – й тут Ходанич виявився   брехуном і наклепником, і свої брехню й наклеп нічим не міг підтвердити.
   Ходанич пише: ”І. Петровцій вимагає написати клопотаннячко про присвоєння йому звання ”Почесний громадянин Ужгорода”…”.
По-перше,  чому ”клопотаннячко”, а не ”клопотання” ?  По-друге,
Чому  ”вимагає”, а не - просить ?..   І – головне –  я прошу у свого ворога Ходанича щось для себе !? Ніколи !    Про відзнакку,
якою міська рада вшанувала мій внесок у розвиток міста, відомо – ксерекопію документа я додав до справи. А от Ходанич знову виявився наклепником, бо жодного доказу правдивості своїх наклепів не дав.
   Ходанич продовжує:   “У згаданій газетці в стилі баби Палажки розписує  “злочинну діяльність Ходанича і іже з ним”.  Де, коли, в якій із моїх статтей є конкретно такі слова:  “злочинну діяльність Ходанича і іже з ним”?   Хто вони - ”і іже з ним !? Ніяких доказів того, що я писав про діяльність Ходанича як про злочинну, Ходанич не навів. Хоча … на наступних звітно-виборних зборах я говоритиму про  злочинну … бездіяльність Ходанича,  як теперішнього керівника обласного письменницького осередку, бо якщо вважати  “діяльністю”  наклепницьку статтю на мене
 В  ”Літературній  Україні”,  то цього все-таки для керівника, бодай і дрібного, а – замало. І знову Ходанич виявився наклепником.
   Ходанич лихо пише, підлизуючи гузицю літературному мафіозі Скунцю: “Звичайно, відро помий дісталося й П.Скунцю”. А тепер детально:  яких помий від Петровція дісталося Скунцю ? Де ці помиї були обнародувані ? Жодних доказів Ходанич  не навів –
знову:  наклеп !
   Ходанич пише: ”До 60-ліття письменницької організації готується книга ”Письменники Срібної Землі”. Ніхто, знаючи скандальний характер І. Петровція, не згодився написати про його творчість”.
Всуціль усе – брехня. Ходанич написав мені офіційного листа, погрожуючи, що візьме з будь-яких джерел інформацію про мене,
і помістить її в книзі, якщо я не напишу сам. Але, знаючи, що Ходанич і цією книгою робить для людей паскудство, а для себе благо,  я вситупив взагалі проти трати грошей на цю затію, бо в шерензі трьох попередніх антологій далі мала йти або антологія драматургії, або перекладу, Але виявилося, що в жодному з цих жанрів ні Ходанич, ані його дружина не представлені, то і в книгах надруковані не будуть… І Ходанич вирішує – надрукувати щось подібне до довідника, де вже мусять бути і він, і його дружина Лідія Повх. І така книга вийшла, І, прошу шановний суд врахувати тут АМОРАЛЬНІСТЬ  ХОДАНИЧА – будучи головою в галузі по присудженню обласної премії імені Ф. Потушняка, до речі, мого дядька, безсоромно висуває себе на здобуття цієї премії, і сам собі цю премію присуджує, ну, ясно, що не лише грамоту, а й три тисячі гривен від облдержадміністрації. Оскільки Ходанич у своїй наклепницькій статті в ”Літературній Україні” часто говорить про аморальність,, то саме цей вчинок і є істинно  АМОРАЛЬНИМ – сам собі присудив обласну премію, бо є там головою комісії. Щодо того, що про мене ніхто ніде не хотів писати. То я тут додав більше десяти газетних сторінок видрукуваних лише за останні два роки про мене і про мою творчість.  А згадане своє твердження Ходанич не міг нічим підтвердити, то ж воно, як і попередні, є чисто наклепницьким.
   Ходанич у своїй всуціль брехливій статті не вгаває: ”І знову полетіли листи в ОДА, облраду, редакціям, письменникам, бо книга, бачте – далі йде цитування з моїх,  начебто !!!,  листів:
“ДУРНА,  ДЕБІЛЬНА”. Прошу пред’явити мої листи, в яких я істинно нікудишню книгу називаю “ДУРНОЮ,  ДЕБІЛЬНОЮ”!
Доказів Ходанич не дав -  знову наклеп.
   Ходанич пише: ”Голосування було одноголосним. Всі рішення підтримав І. Петровцій”.  Чистої води брехня:  голосування не було одноголосним, бо ще до мого виступу письменницькі збори покинув М. Рошко – і не голосував. Далі виступив я і попросив усіх,  хто так уже дуже хоче йти на наступний з'їзд, вийти до трибуни й пояснити чому не пішли на той письменницький з'їзд, який проходив 28 лютого 2004 року, і на який запрошувалися всі письменники, і який мав у долі як самої письменницької організації, так і всієї держави,  значення воістину доленосне. Ходанич став мене перебивати, кричати, заглушувати мій голос, і мені нічого не залишилося я – полишити збори, що я й зробив, і сааме тому – не голосував. А зараз іще раз  про  АМОРАЛЬНІСТЬ: 
Більшої аморальності, як не піти на з’їзд,  куди йти було небезпечно, але йти було треба, бо саме тоді вирішувалася  доля майбутнього такої держави як Україна. Ще ж бо один з персонажів
“Енеїди” Котляревського казав:
                                Коли Отєчество в упадку,
                                Забудь отця,  забудь і матку –
                                Спіши повинность ісправлять.
   Я –   твердо переконаний русин,   а не українець ! – 28 лютого 2004 року був на письменницькому з’їзді, що проходив на вулиці Банковій у Києві, і – горджуся цим !
   А от ні Ходанич, ні його дружина Повх,  і іже з ними: Кешеля, Керита, Скунць, Панчук, Кузан, Рошко, Балега… - не думали тоді про долю такої держави як Україна – вони сокотили свої шкури. І це тавро  АМОРАЛЬНОСТІ  ніяка вода не змиє ні з Ходанича, ані, як то він каже,  і іже з ним. А це значить, що десь через рік і я зможу заглянути до клубу тієї спілки письменників, де керівником буде розумний, талановитий, толерантний, ніякій мафії не служачий професор Сергій Федака – я запропоную його обрати головою замість тупого й бездарного Ходанича ! До речі, Ходанич і в цьому пункті набрехав. Бо  І. Петровцій  на тих зборах не голосував – після того, як на Петровція почав на все горло кричати ведучий зібрання Ходанич,  Петровцій збори покинув. Отому й кворуму не було, і всі рішення тих зборів не дійсні, як і рішення позавчорашніх зборів, де теж кворуму не було, бо спочатку збори призначили на четвер, 21 червня, а як Ходанич порозумів, що свої корисливі рішення не протягне, то зробив їх, нікого про це не повідомивши, а, отже – келійно й без кворуму – 20 червня. До речі,
“аморальне”  питання до Ходанича: - А чому на письменницькі збори ніколи не запрошується член НСПУ Петровцій ?!
   Далі Ходанич пише: ”Несподівано для всіх почав обливати брудом голову спілчанської організації, поетесу Лідію Повх, інкримінуючи їй те, що вона дружина голови, образив інших письменників.Оракул обізвав мене головою колгоспу, а інших пастухами і доярками у смердючих ві гною чоботах…”. По-перше,
чому І. Петровцій – ”оракул”?  По-друге, кого саме І. Петровцій образив з наших інших письменників ?  По-третє, чому голова колгоспу  –  в смердючих від гною чоботях ? Та й невже ж  я міг принизити найупослідженішого голову колгоспу до рівня тупого, малограмотного, бездарного Ходанича !?.. Ходаничові ж
нагадую: два матеріали подані ним до суду як компрометуючі мене матеріали  – два мої листи до моїх істинних ворогів   –   до Скунця (писаний дев’ятнадцять років тому),   і до Ходанича (писаний десь чотири роки тому). Прошу суд,  а може навіть і Ходанича,  звернути вагу на мою манеру звернення навіть у листах приватних, навіть до ворогів  явних – де ви там побачите грубощі,  які мені приписує Ходанич !?  Скунцівсько-чендеївська мафія мене втретє виключала зі спілки письменників, то ж міг же я одному з головних у нас літературних мафіозі – Скунцю в приватному листі нагрубити!?  Але ж я цього не зробив у силу своєї вихованості й порядності. Те ж і з листом до мого ворога Ходанича, типа явно непорядного і невихованого.  До речі, листа до Скунця я тоді напсав у одному примірнику, й зараз задоволений тим, що я його отут у суді одержав –Ходанич гадав мене скомпроментувати оцим листом в очах суду, а я горджуся ним і радію, що зараз оцього мого листа, як хзразок моєї публіцистичної творчості, включаю до моєї книги публіцистики, яка виходить восени цього року. І якщо Ходанич вважає, що начальницька – дуже ефемерна ! – посада дозволяє йому  отак свинити, то тут ясно, що спрацювало правило: хочеш знати ким є той чи інший тип – дай йому побути начальником. Ходанич побув начальником, і розкрився повністю:  він - безкультурне хамло, готове знищити будь-кого заради своєї  найдрібнішої  вигоди. То ж щодо того, що Ходанич накричав на мене на тих письменницькиїх зборах,  не дав мені   договорити, і я змушений був покинути збори, то нагадаю витримку з виступу М. Шолохова  на  ХХ з’їзді компартії – 1956 року, коли він з трибуни з’їзду, в присутності М. Хрущова, звертаючись до О. Фадеєва, казав:  “Властолюбие в писательском деле вещь никчемная. Союз писателей – не воинская часть, и никак не штрафной батальйон, и стоять по стойке “смирно”  никто изписателей перед тобой,  товарищь  Фадеев,  не будет”.  А хто такий Ходанич, що дозволяє  собі отаке диктаторство ?!  І  -  наклепництво !?
   Ходанич пише: ”Виступ І. Петровція обурив письменницьке зібрання”.  Хто, крім мого колишнього декана, комуністичного ката української літератури Балеги, ну, ще Л. Повх, Н. Панчук, Д. Кешелі… - обурився !? Ці типи завжди і з усього Петровцієм обурюються. І це в них не просто алергія:  ми – класові вороги ! – були,  є,  будемо !
   Далі – істинний “перл”  малограмотності від Ходанича:  “Одностайно вирішили оголосити йому догану за аморальну поведінку, яка суперечить Статусу НСПУ, повідомити про рішення керівництво НСПУ” .Розумію головне – ви й надалі хотіли б бавитися в українських патріотів, але Петровцій запитав вас:  чому ви не допомогли слабій українській державі, коли вона просила вашої помочв !?  У цьому – все ! А – малограмотне ходаничівське ”суперечення Статусу”,  чомусь – не статуту, ще й статусу
З великої букви !.. Бездоказова аморальність. Аморально, коли тобі вказують, що ти є зрадником української держави ?! А ви всі, хто не пішов тоді рятувати спілку й українську державу – ви є зрадниками держави, які  за свою зраду  видали свої книжечки на гроші СДПУ(о) – маю на увазі Л. Кудрявську, Д. Кешелю, П. Ходанича, В. Кузана  і іже з ними. А доказів моєї неморальності не не наведено, та й оголошувати мені догану не було за що – статуту я не порушував – ну, й не було ж кворуму для того, аби подібні рішення вважати дійсними, Як і не було кворуму на позавчорашніх зборах, де за доброго хабаря прийнято на обласному рівні до спілки письменників бездарного, але грошовитого митника Мулесу,
 бо ж грошики Ходанич полюбляє !..    
    ”Призупинили роботу І. Петровція на посаді голови ревізійної комісії  письменницької організації”,  це – за відсутності  всіх трьох  членів ревізійної комісії: Дурунди, Шкірі, й голови – Петровція. Ні законність, ні порядність тут і не ночували. Але ж отут Ходанич – начальник,  і… начальникує.
   Далі Ходанич пише:  ”І. Петровцій знову взявся точити пера. І пішли листи у редакції, державні органи, спецслужєби”.  Я просив надати докази. Їх не надано. Знову – наклеп від Ходанича.
   Далі Ходанич пише: ”чесний революціонер” І. Петровцій, поїхавши на позачерговий з'їзд, чомусь отримав щедрі кошти на видання своїх книг власне з рук тодішньої “злочинної влади”, яку він так палко засуджує нині”. Я попросив  Ходанича назвати ті статті, з яких узято приписуване мені словосполучення “злочинна влада”.Далі я просив назвати матеріали: газети, мої статті, в яких я ”палко засуджую владу нині”. Доказів не надано. Знову злісний і безсоромний наклеп від Ходанича. На видання моєї об'ємної книги  ”Переклади”кошти мені надав тодішній голова облдержадміністрації В. І. Балога, а мою антологію французької поезії в моєму українському перекладі випущено Державним комітетом України за  “Програмою випуску соціально значущих видань”. Коли книга вийшла, мафіозі Скунць не витримав – організував анонімну репліку в часописі ”Критика”. Одначе, рукопис цієї книги став переможцем всеукраїнського закритого літературного конкурсу, і тільки після трьох закритих грунтовних рецензій трьох докторів філологічних наук на цю книгу було виділено дійсно фантастичну на тоді суму – шістдесят шість тисяч гривен. Виділила кошти українська держава. Скунць цього стерпіти не міг. Ходанич – теж. Звідси й – ходаничівський наклеп.
   Про себе любимого  пише:  ”Ходанич за не підписання листів проти Яворівського,  які готувала та ж влада, позбавили  педагогічного навантаження у ВНЗ, а його дружину – звільнили з посади завідувача кафедри”. Я просив дати документальне підтвердження цього брехливого пассажу в наклепницькій статті Ходанича.  Його не дано.  Це – бехня.  А правдою є те, що сімейка Ходанич-Повх,  будучи науково не відповідними вимогам  вищого навчального закладу,  ще й не соромилися  від студентів брати…
   Вважаю ганебним той факт, що, звівши на мене наклеп, сам Ходанич намагається захищатися в суді коллективно. Для цього він підходи до всіх наших письменників – як керівник письменницької організації – і всілякими методами змушував письменників  підписати виготовлену ни заяву до суду протии Петровція. Погодилися на підписання ходаничівського наклепу в суд тільки мої споконвічні вороги:  П. Скунць,  Ю. Балега,  Д. Кешеля, Х.Керита, Н.Панчук, В. Фединишинець…
   Введена Ходаничем в оману й перестаріла жінка М.І. Чендей, яка свого листа до суду, як вона там же пише, на прохання П. Ходанича написала. Ну і що в її листі компроментуючого для мене !?  Що її чоловік  І. М. Чендей з власної ініціативи аж тричі організовував виключення Петровція зі спілки письменників!?  Та факти це загальновідомі. Але чи знає Ходанич про ті архівні матеріали, які я маю щодо Чендея ?  Ну, бодай би про те, що  Чендей був офіцером фашистської армії,   і вбивав мирних жителів України, писав
 з фронту листи, в яких своїми звірствами хизувався… Я маю ці листи, і якби ще за життя   Чендея  їх видрукував,  він точно, що покінчив би самогубством… Я поки що тримаю ці листи… Як і хвалебні оди великому Сталіну, після – чендеївське публічне відречення від Сталіна, потім оди  І. Чендея преславному Брежнєву,
а далі – відречення від нього…Бережу я листи в редакцію щотижневика ”Карпатський край”, де я був членом редколегії, і куди прості смертні з подивом писали про те, що ввечері бачили
П. Скунця в стельку п'яного, обблюваного, обпісяного під ним же розбитими вітринами в місті, а на завтра вранці читали моральні роздуми великого письменника Петра Скунця про моральну чистоту людини…
   Саме цими мафіозними іменами Ходанич прикривається. Цьому
має слугувати і лист пенсіонерки М.І. Чендей, а ще на підставі її листа й інших фальшивих даних,    поданий до суду лист Яворівського,  який пише про те,  що  Петровцій  – ”висуває  ряд звинувачень протии Закарпатської організації НСПУ”. Я не можу  висувати звинувачення проти організації, якої де-факто не існує.
 Я висуваю звинувачення проти  конкретного наклепника – проти особисто, чи як би то мовити, ”лічно”  проти наклепника Ходанича.
   І ота повінь несуттєвих, не по діллу,  підтасованих паперів, якими Ходанич затопив суд  -  ця многість пустопорожніх  бомаг  готувалася упродовж усього того часу,  коли Ходанич не з'являвся на судові засідання  - зірвав же їх Ходанич аж оиднадцять. Однак,
Відповідати доведеться !
   Жодне зі своїх наклепницьких тверджень Ходанич не підтвердив доказами. А мені завдав величезної моральної і фінансової шкоди - і як підприємцю,  торговцю книгами  - я про це писав у зданій в суд пояснювальній записці, і,   що найстрашніше, але воно є характерним для всіх,   хто підлизував скунцівсько-чендеївській мафії – мене вдарено в найтяжчий час для мого життя:  коли хворіла й померла моя дружина. Підлішого удару, аніж удар Ходанича, не можу пригадати – хіба що скунцівсько-чендеївське триразове виключення мене зі спілки письменників, коли я обійшовся всього-навсього інфарктом, правда, обширним.
 
22 червня 2007 року                                Іван   ПЕТРОВЦІЙ,
делегат  Надзвичайного Четвертого  з'їзду НСПУ, який проходив  28 лютого 2004 року в м. Києві, на вул.. Банковій
і
не-делегат  звичайного п’ятого з’їзду НСПУ, який проходив
 2006 року
Згідно рішення  суду  Ходанич:
- видрукував  спростування своєї наклепницької статті
в  газеті   ”Літературна Україна
і
  • сплатив мені  три тисячі  гривен  моральної   шкоди.
Tags: МІЙ ВИСТУП У СУДІ ПРОТИ ХОДАНИЧА
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment