Tired of ads? Upgrade to paid account and never see ads again!

Блог Ивана Петровція: За державу Пüдкарпатську Русь!

Fac et spera ! - Роби и надїйся !

Imnul Rutenilor Subcarpatici - Гимн Подкарпатских Русинов - Гімн Пудкарп...
Іван Петровцій
petrovtsiy
Imnul Rutenilor Subcarpatici - Гимн Подкарпатских Русинов - Гімн Пудкарпатскых Русыну
- Clip realizat de Uniunea Rutenilor Subcarpatici din Romania - Клип, снятый Союзом Подкарпатских Ру...

Попозирайте мüй новый сайт:
Іван Петровцій
petrovtsiy

http://petrovtsiy.jimdo.com/


ЗАЯВЛЕНИЄ РУСИНСЬКОГО ПИСАТИЛЯ Ивана ПЕТРОВЦІЯ
Іван Петровцій
petrovtsiy

У сись смертелно тяжкый дїла русинuв Пuдкарпатської Руси час я – русинськый писатиль Иван Петровцій – молитовно складаву рукы и з май глыбшых глыбин мого болящого сирця, уд майтрепетных чуств мої русинської душі твердо кажу:

Я РУСИН БЫВ, ЄСЬМ И БУДУ !

Хоть ушыткы двадцьит и три годы животенія русинuв у ”низалежнuв Украйинї”, до котрої “великый” Сталїн нас приєднав ищи 1944-го года, русин на рuднuв, споконвічно свойuв земли чує себе чоловіком май пuллої файты чиляди, май приниженої и навхтемашно принижаємої “свойым” “старшым” “братом” украйинцьом и “суперстаршым” “братом” галичанином.
  У тот час, кой изза днишньої економічної сигіняшности в ”низалежнuв Украйинї”, наша роботолюбна, роботосхопна, роботяща чилядь змусаєна полишати свої родины и йти на заробкы у далекі державы, галичане а украйинце збігавуть ся на нашу рuдну русинську зимлю и пуд протикційов Кыйова и Лемберка впаровувуть ся на державовладні роботы, бо, кажуть, ош русины началниками быти ни годны. И, повіруйте ми, ош галичане а украйинце на нашых цолнях-таможнях, в обл- и райдержадминистраціях, у редакціях и на иных панськых посадах тай позиціях … зараблявуть, а май - накрадавуть ся ! - намного бuлше, гикой наша сигіняшна чилядь кырвавов працов зараблять на тяжкых а збuлшого й принизливых роботах у далекых державах.
  За вшыткы годы ”незалежної Украйины” наші истинні русины думавуть за свою низалежнuсть уд “низалежных” галичан а украйинцьuв, котры, признавучи и превозносячи свою націоналнuсть, русинської націоналности признати й ни гадавуть.
  Добре розумівучи, ош тко суть поправдї “наші” “суперстарші” “браты” галичанине, я щи 1991-го года написав:

К О Л О М Ы Й К Ы
ЗА ГАЛИЦЬКЫХ НАЦIОНАЛЇСТÜВ


На высокüв полонiнї
Вовк гüно твердоє iсть.
Щи май твердый, щи май мерзкый
Галицькый нацiоналїст.

Кажуть люде, ош у змиї
З меж звiрьüв майбüлша злüсть.
Та щи бüлше злости має
Галицькый нацiоналїст.

Кажуть люде: вовк голодный
Мирноє звiря ни йзїсть.
Та русинüв поідає
Галицькый нацiоналїст.

Нїмиць быв колись фашистом,
Мадяр тоже быв фашист.
Май страшный фашист у свiтї
Галицькый нацiоналїст.

Ни в науцї, ни в искуствi
Ни хватає з неба звiзд.
Агресивностив ся славить
Галицькый нацiоналїст.

Раз Бог дав так - най так буде,
Туй нитко нич ни вповiсть.
Дасть Бог - здохне в свойüв злости
Галицькый нацiоналїст.

Иппен товды, добре розумівучи ушытку истинну серйознuсть русинської “загрозы”, украйинські правоохранитилні органы подробили русинські организациї (дниська є русинськых организаций на Пuдкарпатськuв Руси бuлше гикой двадцьить !), а начальниками в тоты организациї хытромудро натыкали свойых освидомитильuв, котры й “ведуть” русинuв за тыма сценариями, котры йим украйинська безпека пише. А пак всяды галичане а вкрайинце голосять, ош русинство – безперспективноє…
  Чув им, ош сих днuв перманентні “русинські” “началникы” пuп Митьо Сидор, дохтур Женька Жупан, “облблудсмен” Онисько-Rusin, уже шістьрuчный “нелегальщик” Петро Гецко, кагебіст Миколай Бурак, гикой навхтема - пуд диктовку СБУ, пишуть 1001-є (изирь первоє) писмо у Кыйов из прошенійом признати русинuв. Они вже писали и признавали ся в лоялности й любови Кравчукови, Кучмови, Ющенкови, Януковичови, а типирькы пишуть украйинцьови № 1 (нумеро єден) Дмитрови Ярошови.
  Хоть иппен Дмитро Ярош нам указав, ош писма в Кыйов пишуть лем политично безграмотні тупакы а безпекаські шпіцликы: русины в Кыйов мавуть ити кить ни из свойыв тиглов авать плитаком, товды из цваками, котрыма навагашать из кыйовськых ярдuв а плацuв коцкатого каміня, и януть го метати куды треба.
  А щи Дмитро Ярош свойым приміром указав, ош русины мусять мати истинного – до фанатичности истинного ! – лїдера, и ни просити никого в столици западної части вже, хвалабов, подїленої Украйины – у Лемберку, ай ити в Лемберк и з божыв помочив товчи щи австріяками и поляками начинині ярды и плацы, и метати навагашеноє коцкатоє каміня а плитачя точно по цїльох !
Лепава піна днишньої “майданної” “револуциї” – суперактивні люмпены а бомжі повмітовали гикойбы “на смітник” многых розумных загаздованых русинuв, котры щи нидавно лем позирали на русинство гикойбы збоку.
  И я дниська ся убращаву иппен до нашых порядных, приниженых люмпенами а бомжами днишньої “майданної” “револуциї” русинuв: убєднуйте ся не в партійні организациї, ай – у РУСИНСЬКІ ! И возглавляйте тоты организациї, и ведїть у них роботу на ослобождениє державы Пuдкарпатська Русь так, обы вчорашныма правоохранитилныма органами позаганяні быти русинськыма “началниками” пuп Митьо Сидор, дохтур Женька Жупан, “облблудсмен” Онисько-Rusin, уже шістьрuчный “нелегальщик” Петро Гецко, кагебіст Миколай Бурак и иже з нима порозуміли, ош они нидостойны просто называти ся русинами, а ни вто ош быти “русинськыма началникома” !

Подетко зазвідать: - А ци має тот русинськый писатиль Иван Петровцій право чинити такі заявления !??..
И я вам отвічу: - Маву ! Бо м истинный русин ! Бо вд 1989-го года на повну силу тых способности, што ми йих дав через мойых Нянька й Мамку сам Господь Бог, тружу ся и тружу ся на русинськuв литературнuв ниві, и вжек вижу, тай вы видите благодатні плоды мої творчої роботы: майже ТРИДЦЯТЬ мойых по русинськы написаных книжок русинська чилядь читать ! А мою книгу “Наші спuванкы” 1996-го года за мої истинно русинські идеї офіціально запрітив товдышный прізідент Украйины Кучма... Но и май высока дїла мене “награда” вд украйинцьuв: 2008-го року Ивана Петровція исключено из союза писатильuв Украйины “за участь у русинстві, яке є антиукраїнським”. (Подешто мнов літературно вчиненого дїла русинuв годны сьте увідїти на мойому сайтї: petrovtsiy.jimdo.com)
Вы мене зазвідаєте: - Чим русинськый писатиль Иван Петровцій годен пожертвовати дїла русинської идеї ?
И я вам отвічу: - Житя свого ни пошкодуву задля воплощениє в реалнuсть сятої дїла мене идеї низависимости русинської державы Пuдкарпатська Русь !
Иппен тому типирькы прошу !!! умоляву !!! нашых истинных русинuв, котрым на йих творчых путьох напаскудили люмпены и бомжі “майданної” “револуциї”:
Почуствуйте серцями свойыма, ош Вы – РУСИНЫ !

Ни шкодуйте свої любови и сил свойых ради воплощения в житя сятої идеї низависимости русинської державы Пuдкарпатська Русь !

Иван ПЕТРОВЦІЙ,
выключенный из спілкы письменникuв Украйины
“за участь у русинстві, яке є антиукраїнським”


НАША ОТВЕТСТВЕННОСТЬ ВО ВРЕМЯ УКРАИНСКОГО КРИЗИСА
ЙОВШКА   ТЕРЕЛЯ   ТЧЕ   НАРОДНІ   УЗОРЫ
petrovtsiy

Дорогі браты и сестры русины !

У сись страшный дїла Вuтцьuзнины нашої – дїла Пuдкарпатської Руси - час наші споконвічні браты и историчні родичі – МАДЯРЕ - протягувуть нам – РУСИНАМ – благодатну руку помочи !
НАРОД СЯТОЇ КОРОНЫ З НАМИ – З РУСИНАМИ !
Думайме за себе, браты и сестры русины, кой наші споконвічні браты и историчні родичі – МАДЯРЕ – слава Богу, за нас ни забывавуть !

Иван ПЕТРОВЦІЙ, русинськый писатиль

НАША ОТВЕТСТВЕННОСТЬ
ВО ВРЕМЯ УКРАИНСКОГО КРИЗИСА –
декларация Президиума Всемирной федерации венгров

22 февраля в Будапеште заседал Президиум Всемирной федерации венгров, который с приглашенными специалистами провели многочасовую дискуссию о кризисе в Украине, об ответственности венгерской нации и приняли декларацию, которая опубликована ниже.

Наша ответственность
во время украинского кризиса

Всемирная федерация венгров глубоко обеспокоена драматическими событиями в Украине. Хрупкая демократия молодой страны уже несколько месяцев борется с затяжным кризисом, который перерос в почти неконтролируемую волну насилия.
  В результате столкновения противоборствующих сил пролита кровь более ста человек, и любая дальнейшая эскалация насилия угрожает диктатурой, что приведет к национальной трагедии или к распаду страны .
  Непримиримые друг с другом группы, части нации и национальности , готовы были бы разорвать Украину хоть на пять частей.
  Обращаемся с призывом к противостоящим сторонам, чтобы положить конец насилию и найти политическое решение, ведущее к компромиссу без кровопролития.
  В то же время, мы должны быть готовы к возможности, когда примирение сторон станет невозможным .
  Независимая Украина, созданная на руинах Советского Союза, имеет много таких областей, которые были поглощены ранее царской Россией, потом на протяжении XX. века Советским Союзом и их присоединение к украинской республике не являлось результатом исторических процессов, а военно-политическим и географическим последствием, например Крым, Бессарабия, Галиция и Закарпатье.
  Венгерская нация несет ответственность за Закарпатье и за проживающие там народы потому, что данная территория до первой мировой войны более 1000 лет принадлежала венгерскому государству и была неотьемлемой частью страны Святой Короны.
  В течении XX. века судьба Закарпатья была чрезвычайно беспокойной. В 1920 году, согласно трианонского мирного соглашения его присоединили к искуственно созданной Чехословакии. В 1938 году согласно венского решения, населенная в основном венграми западная часть вернулась к Венгрии. Остальную часть требовало себе правительство Тисо, провозгласивши в 1939 году независимую Словакию. Однако, и эта часть вернулась к Венгрии еще в этом году. В 1944 году советские войска окупировали Закарпатье, а парижский договор 1947 года отдал его Советскому Союзу, после распада которого Закарпатье стало частью Украины … бросали, как ничейный клочок земли.
  Между тем, в 1991 году, до распада Советского Союза в ходе референдума, проведенного в Закарпатье о собственной судьбе, в результате которого подавляющее большинство населения требовало для Закарпатья особый статус автономии. Население Береговского района подавляющим большинством проголосовало за создания венгерского автономного округа. Советские,а потом и украинские власти проигнорировали результаты референдума, впоследствии переоценив референдум в социальный опрос. Для жителей Закарпатья маленькой победой было и то,что официальное время перевели с московского – не на киевское, а сравняли с Будапештом. Но это продолжалось всего год. Под давлением Киева официальным было введено восточно-европейское время.
  Когда Советский Союз прекратил свое существование и Закарпатье стало частью вновь образованного украинского государства, Леонид Кучма принял отца Имре Козма, президента Венгерского отделения Мальтийского фонда милосердия, поблагодарил организацию за неоценимую помощь, и предложил возможность возврата Закарпатья в состав Венгрии. Существенная подробность дела, что на приеме Президента Украины присутствовал и министр иностранных дел Венгрии правительства Анталл, господин Гейза Йесенски ...
  Венгерская нация чувствует ответственность за страдающий украинский народ, и по мере возможности готов предоставить гуманитарную помощь страдающим, особенно родственникам жертв боевых действий и раненым.
  Но сочувствует и всем тем гражданам Украины, кто за европейские ценности в этом кровавом конфликте рисковал жизнью и свободой, за ценности той Европы, гимн которой Ода к радости Бетховена.
  Венгерская нация несет ответственность и за большую часть населения Закарпатья, за народность русинов, численность которых исследователи оценили в 800 000 человек, но существование которых Украина категорически отрицает. Этногенез Русинов состоялся в последние тысячу лет в Карпатском бассейне, в стране Святой Короны. Поэтому вполне понятно, что несмотря на славянский родной язык, русины больше связаны с венграми, чем с другими славянскими народами их среды обитания - словаками, украинцами.
  Наконец, и прежде всего, венгерская нация несет ответственность за судьбу венгерской общины, проживающей в Закарпатье. Эта ответственностьвсеобщая, не может быть отклонена, и не имеет срока давности. Это ответственность за обеспечение физической защиты экзистенциальной безопасности и гарантии защиты прав общин и признания их права на самоуправление,так, как венгерская община Закарпатья является неотъемлемой частью венгерской нации.
  Если народности Закарпатья - русины , украинцы, венгры и др. - в результате кризисаУкраиныжелают свою судьбу взять в свои руки, и изьявят желание того, что будущее – как и прошлое- видят в стране Святой Короны, то обязанность венгерской нации их в этом поддержать и принять.
  Что касается конкретного национального состава Закарпатья и сохранившейся геополитической возможности этоможет быть реализовано с сохранением муниципальных льгот, в форме автономной области.
  Страна Святой Короны, созданная венгерской нацией, может в очередной раз доказать , как доказала с 1124 года выданным листом вольности для саксонцев (Andreanum), который на самом деле первый устав в Европе о национальной автономии, что всегда была домом разных этносов, национальностей , языков, религий и народностей, всесторонне базируясь на равенстве достоинства живущих там людей - как это угодно Богу.
  Этой ответственностью обязаны делиться все учреждения и общества, согласно их функциям и задачам, как это определяет понятие нации , принятое Всемирным конгрессом венгров.

Будапешт , 22 февраля 2014 года.
Всемирная федерация венгров,

Президиум

<<< Подлинность подтверждается >>>
Президентом Всемирной федерации венгров:
Patrubány Miklós István Ádám

(Патрубань Миклош Иштван Адам)


ПОТЯТКО - ПІЦЇЦЬКОЄ, СПUВАНЯ - НАВХТЕМАШНЬОЄ
ЙОВШКА   ТЕРЕЛЯ   ТЧЕ   НАРОДНІ   УЗОРЫ
petrovtsiy

Спередслово до переуданя
книгы Мийайила ВРАБЕЛЯ “Русскій соловей” (2014 года)

Піцїцькоє потятко, што на ярь а влїтї валовшно свойым милоновтовым спuваньом прнимантити вшыткых, тко лем де го вчує, у нас на Иршавщинї кличуть штіглінцом, на Ужгородщинї славчиком, а у шилиякых славянськых народuв за нього кажуть – соловей (по латынї: Luscinia luscinia).

Май первый раз иршавськый штіглінц, ужгородськый славчик, а общеславянськый соловей у литературных творах заспuвав ищи в Гомеровuв “Одїсейи”, у міфі за Філомелу и Проклу, кажда з котрых ся перечиньовала-перемітовала то в штіглінца, то в славчика, а бывало, што и в соловя.

И удтовды яв лїтати иршавськый штіглінц а ужгородськый славчик из літературного твору у литературный твuр – видиме и чуєме го у Софокловому “Терейи”, Овідійовых ”Метаморфозах”, Аристофановых ”Потятах”, Чосеровых ”Кентерберійськых повідках”, Мільтоновuм “Загубленому раю”, Шекспіровых сонетах…

Раз и навхтема залитїв иршавськый штіглінц а ужгородськый славчик и в русинські народні спuванкы. Запримітив тото русинськый фолклорішта Михайил Врабель, што в кuнци дивятнадцятого віка быв панучитильом сперву в селї Чемернuм Земплинської жупы, пак у Руському Керестурї, што в Сербиї, а дале робив новинарьом у Будапиштї, и зuбрав тот русинськый народный спuваный оронь у нивеличку книжочку, котрuв дав славноє имня “Русскій соловей”, и - на свої гроші ! - удруковав ї 1890-го года в Ужгородї, и вжек потuм, онь через дисять годuв, 1900-го, новопозаписованы русинські спuванкы упустив у Будапиштї в ищи єднuв книзї пуд имньом Угро-русски народны спuванкы”.

Записы сих народных русинськых спuванок збuлшого вuх сам Михайил Врабель, айбо брав матеріалы и онь уд сорок єдного записовача из округuв Хуста, Тячова, Рахова, Волового, Мукачова, Иршавы…

Наша русинська чилядь ся потягла до сих книг – кить ткось и ни знав читати, та дїрік ся вчив, обы на папірьови увідїти напечатанным своє рuдноє слово, а новты до сих спuванок навхтемашньо звучали – гикой и типирькы звучать ! – у души русина.

Иппен завто уже в дисяті годы двадцятого віка обі сисї уданя стали величезныма раритетами.

И – што май болить ! – за йсї бuлше гикой сто рокuв ся ани раз ни переудавали.

Украйинце дакuлко раз упоминали за наші русинські народні спuванкы, записаны Михайилом Врабельом, айбо лем аццяк: “У першому збірнику вміщено 188 українських народних пісень, деякі українські вірші.., до другого збірника включено історичні, рекрутські, ліричні, побутові українські пісні, балади…”.

Украйинце хоть и упоминали за русинські книгы Михайила Врабеля, брешучи, ош они – украйинські, лем нигда йих ни хотїли удати, бо ану лем, ниборе, дорогый днишньый читалнику, уповіш ми, ош ци тото суть украйинські спuванкы:

Напив бы м ся палиночкы,
Та піпы закурив.
Та кыдь бы ми файна рыбка,
Та бы м ся притулив…

Та пuду я на розпуття –
Нарубаву прутя.
Чекай дьuвко лем до яри,
А на ярь озьму тя…

Та я собі заспuваву
Коло кошарины –
Пuде голос понад ровінь
Онь до Василины…

Ий хлопцї, цїмборикы,
Мы , хлопцї, воякы,
Та зайдеме у кантину,
Та пийме до дякы…

З высокої полонины
Излетїло гуся.
Я про тото кивuлноє
Дьuвча обыйду ся…

Мож цитовати и цитовати сисї русинські народні шедевры, и такый серцьом, душов чуствуєме не лем лексичный стрuй сих спuванок, ай и якыв низгаснов половіньов сапать из них наш русинськый дух !

Многы из спuванок, записанных Михайилом Врабельом ищи в позапрошлuм віцї, спuвавуть ся и дниська.

Лем … найти тоты його книгы вже давно мало тко годен. Аддека єден професор универзитета ми казав, ош провбайловав найти Врабельовы книгы у централных біблійотеках Москвы и Санкт-Петербурга, айбо – нигде йих ниє.

Правда, на нашу русинську серенчу ся трафила єдна порядна чилядина, што йих найшла. И де бы вы гадали !?.. Онь у централнuв Нев-Йоркськuв біблійотицї, у Америцї !

Дорогый русинськый читалнику ! Уповім ти туй такый, ош дяковати за тото, што держиш типирькы в руках сисе истинноє русинськоє чудо, маєме Наталиї Гаттас, рожденuв 1952 года в Москві, и живучuв уд 1980-го года в Америцї, в Нев-Йорку.

Наталия Гаттас є прижиттьовов цїмборков и исслїдоватилницив творчости нашого великого русинського новинаря и издатиля, родженого у Сваляві и прожившого вшыткый зрілый вік у Америцї

Михаила Ильїча Туряницї (1912-2001рр.), (лит. имя инколи было Михаил Прокоп). Издавав и редаговав журнал «Свободное Слово Руси» /Св.Сл. Карпатской Руси/ в 1959-89 годах; автор (составитель сборника) «Украина – это Русь»(2000) и многых посланий и обращений в 1990- годы.

При вбзираню руськоязычної пресы Америкы Александер Солженіцын много доброго написав и за уданя Михаила Ильїча Туряницї. (Годен им ся туйкы похвалити, ош Михайил Ильїч Туряница писав писма и менї, и загнав ми поштов ушыткый тридцтьрuчный комплект свого журнала).

На 10-ти рuчя уд дня смерти М.И. Туряницї Наталия Гаттас посїщала його могилу в Джорданвіллї.

Файным и промовистым фактом є й тото, ош Наталия Гаттас была цїмборков писатиля Гр. Климова (1918 – 2007рр.), автора книг: «Крылья холопа» («Берлинский Кремль», — «Князь мира сего», 1970, 1971; — «Божий народ»; — «Протоколы советских мудрецов» — «Красная кабала»; — «Дело № 69», 1974; — «Имя моё Легион», 1975; — «Песнь победителя», 2004; — «Семейный альбом», 2008; — «Откровение»,2004 и многых другых.

Наталия Гаттас провожала Гр. Климова в послїдный путь. Опубликовала артикулы и подобенкы могил Климова, Туряницї, Тереха, Лєсного…

Мусайно туйкы вповісти щи й такоє, ош иппен сперед уданьом сих двох прекрасных книг Михайила Врабеля, Наталия Гаттас фототипно переиздала в нас на Пuдкарпатськuв Руси бuлше гикой тристасторuнкову книгу славного руського професора, исслїдоватиля литературы Пuдкарпатської Руси Федора Федоровича Аристова Карпато-русские писатели.Изследованіе по неизданным источникам. Москва, 1916”.

У планах - издания книг И. Сїльвая, братuв Геровськых…

Но, а типирькы, дорогый русинськый читалнику, ты держиш у руках, читаш и серцьом выспuвуєш тоты русинські слова а новты, што йих спuвали двасто й тристо годuв тому наші дїды и прадіды.

И твоя русинська душа стає крылатов, гикой тот штіглінц, славчик, ци соловей - потя хоть и піцїцькоє, лем навхтемашньо крылатоє и спuвучоє.

Ниубиєнноє !

Иван ПЕТРОВЦІЙ,
выключенный из спілкы письменникu
в Украйины
“за участь у русинстві, яке є антиукраїнським”


СВОЄ - РУСИНСЬКОЄ! - СОКОТЇМ!
ЙОВШКА   ТЕРЕЛЯ   ТЧЕ   НАРОДНІ   УЗОРЫ
petrovtsiy
Спередслово
до книгы Ивана Петровція
“БУМБУРІШКЫ”, 2014г. Из помеже вшыткых мойых книг сися по рахунку сорок пята.

Щи кой лем им починав писати, та м писав чужов дїла мене бисїдов, наязанов нам, русинам, днишньым державным режимом – украйинськым. Ясно, ош гикой и вшыткы пережі на нашüв русинськüв земли режимы – дочасным.

А двадцять и пять годüв тому гикой бы м ся щи раз на світ уродив – пüшло ми писмо русинськоє.

Пишу рüднов русинськов бисїдов, и - серце ми ся радує, онь из груди ускакує, онь дыхаву - и глубоко, и слободно, и радüсно !

Яка тото поправдüшня серенча ходити и творити на земли, укріпленüв безсметрныма тїлами твойых дїдüв и пра-пра-прадїдüв !

Яка тото поправдüшня серенча дыхати правоздухом, напоєным думками, словами и новтами твойых дїдüв и пра-пра-прадїдüв !

Русинські думкы, слова, новты мойых дїдüв и пра-пра-прадїдüв воистину безсмертні, бо йих даровав нам сам Господь Бог. А шилиякоє божоє даяніє є ниубиєнным.

Хоть типирüшных днüв на украйинському державному нїво-уровньови вшытко ся чинить, обы убити русинськоє слово, а из словом нашым изгирити й многовікову русинську културу и литературу, изничтожити русинські обычаї и традиції, змусайити нас забыти нашу русинську историю, удверичи истинных самых себе – в русинови убити РУСИНА !

Ни вбють !
Ни згирять !
Ни зничтожать !

Днишньых часüв, май страшных у нашüв русинськüв историї, на уборону благого и доброчесного русина уд фашиствувучых галичанин а украйинцüв стає нашоє вовікы ниубиєнноє русинськоє слово.

Лем, чилядкове, бай: нашоє рüдноє слово, а з ним и набыткы нашої рüдної русинської културы, житьової русинської філозофиї стали предметом ганглярства, продажности.

Тоты русинські дїтвакы, што уд маминої цицькы урастали на сятому русинському слові, а в зрілости захотїли стати писатилями, яли не лем писати домак йим чужов украйинськов бисїдов, а й ни так уже й туньо пригангльововати рüдным русинськым словом во благо здыхавучої украйинської бисїды.

И Вкрайина сим литературным янычарам ни так онь пüлло платить.

До приміру, єден русинськый литературный янычар из свого широколузького гнїздовища каже вкрайинцям, ош тото овüн йим по вкрайинськы пише аццякоє:

Векслики - у реклик. Знає банкош
Вартість пужджі.Чіношний процент.
Та хіба орудував баракош:
Філер, долар, америцький цент.
І ні деці паленки, ні манри,
Сполок, склеп...
Авать: Ти карпатоукран.
Не рутен, не муско...
Вать сяк: Ті Міцині, ті Фідцині - бідося,
Дрясен і байниш впарило на псі...

И хоть точно знаву, ош украйинце (иппен так, гикой и русины !) аницят ся ни порозуміли в аццьому лексичному вінегретї, айбо не лем признали вышше наведені словесні ідїйотизмы “вишуканими” украйинськыма стихами, а щи й дали авторови державну премию имени Шевченькы за оживленя животворным русинськым лексичным ресурсом здыхавучої украйинської бисїды.

Щи дале пüшов мукачüвськый литературный янычар: овüн спровбайловав, - и дуже шікерешно-вдачно ! – запродати украйинцям нашу народну филозофію.

Сись “литературный” тип повыписовав из давных русинськых – щи досовецьковкрайинськых ! – новинок, каждорüчных календарьüв, книжок а иных удань воистину цінні рекомендациї нашых народных філозофüв, аницят ни мінявучи ни йих содержаниє, ани йих стилїстику, “добросовісно” стовмачив-перевüх сисї русинські тексты по вкрайинськы, и приписав йих якомусь галицькому 104-рüчному дїдови, гикой бы вто были його …”заповідї як жити довго в щасті и в радості”…

И сигіняшні украйинце й сьому литературному янычарови за його щедроє дарованя вкраденої ним уд русинüв русинської народної філозофиї, пообіщали державну премию имени Шевченькы за офілозофлиня днишньої безфілозофної украйинської мыслї.

Дїрік тому я й начинаву йсю свою книгу пунтошным цитованьом иппен тых давных русинськых – щи досовецьковкрайинськых ! – новинок, каждорüчных календарьüв, книжок а иных удань – най русинськый читалник видить, ош які богатства лишили нам наші дїды и прадїды, и … як мы йих аницят ни сокотиме. А сокотити є вд кого – сигіняшні украйинце из радостив куплять нашоє - русинськоє ! – уд аццякых продажникüв.

Дорогі браты и сестры русины ! Мы з вами файно-префайно знаєме, ош як за годы украйинського панованя у нашому Русинському Крайи по дикунськы ся украйинизувуть наші казкы, спüванкы, як ся изничтожавуть тексты писань нашых довкрайинськых писатильüв – украйинські литературні говгірї и “наші” попилялитературні янычары ушытко, што ни годны вд нас украсти, каленым жилїзом выпікавуть из русинськых творüв гикой “дїалектизмы”, а поправдї - убивавучи русинськоє слово, изничтожавуть и нашу русинську душу.

Айбо душу в груди русинови вдыхнув сам Господь Бог, тому ани вкрайинськым говгірям, ани “нашым” янычарам ї ни изгирити !

Дуже тяжко переиначити – украйинизовати ! - наші приказкы и пословицї, а каммай наші русинські лайкы. Бо направо товмачачи-переводячи тверді фразеологічні высловы - ідійомы – воистину выходять ідійотизмы.

Иппен тому я дав у сьüв книзї так бивно нашых русинськых приказок, поговорок, лайок - украйинце щи ни встигли йих уд нас украсти, а “наші” янычары, годно быти ош ни валовшны йих потовмачити, обы пак продати украйинцям.

Прошу вас, дорогі браты и сестры русины, ся прислухати до фіглярных историй, што йих сохтує розказовати наша версна чилядь – наші дїдикы и бабкы. По духови сисї историї йдуть

у єднüв фіглярнüв тоналности из фігльованьом нашых майближых сусїдüв - словакüв а чехüв, а подегде и мадярüв.

Иппен тому ся нам, русинам, и видить, ош дїрік у русинськüв фіглярнüв тоналности писали такі нам близькі писатилї, гикой чех Ярослав Гашек, мадяр Жігмонд Моріц…

Нашоє фігльованя ни має нич общого из фігльованьом тої чиляди, што живе на гинтому, на восточному боцї Карпат -

ни з йих фолклором, ани з йих чисто литературнов писанинов.

Прошу вас, дорогі браты и сестры русины, перечитати туйкы мнов записані фіглярні историї, што м йих сам чув уд нашої версної чиляди, а многі м и повыписовав из нашых русинськых – тай не лем ! – удань.

Твердо віруву в тото, ош и историї з жидüської Торы - Агада ! - звучать май по русинськы, гикой дниська нашым русинськым дїточкам наязовані сигіняшныма панучитилями вікріїнські фіглї…

Дуже ми ся хоче днишньому читалникови провказати ош ушытко моє литературноє писмо росте из рüдної русинської зимлї, а каммай – из мого рüдного русинського села Осüй.

Дїрік тому м и поприязовав ушыткы историї сиї книгы до назывок чиляди мого села, иппен за якыма - а ни за тым, ош тко як ся пише ! - мож точно опридїлити за кого говориме.

До приміру, за многоє годна вповісти назывка Курізайло, што

и дниська у товмачіню из сіцілійського дїалекта означає – найманый убивця, кілер. Майже ош много біды на Сіцілійи начинив тот Курізайло, кить ся навхтема спрятав у лазянськых горах над Осойом !

Мож бы изслїдовати й такі назывкы осüйчан, гикой Багий, Бынцак, Гезо, Грего, Лецо, Лоповка, Нюма, Пінкус, Серена, Фоца, Халіла, Чампаш, Чофла, Чутрыс, Чяляп.., та ймак ни знати, ош куды бы сьме из сим уйшли, лем пунтошно знаву, ош ни на Вкрайину: нияк им ни годен собі представити сисї слова украйинськыма – они суть уд коріня и по духови русинські.

Дись бüлше, гикой сто сїмдисят назывок рüдных менї осüйчан удало ми ся зüбрати.

Дуже ми ся хотїло ухосновати йих у сьüв книзї ушыткы. Тому м наслїпо приязовав самі историї до конкретных назывок – сисе значить, ош ни мусайно иппен йся ци вта история ся стала из указанным у ньüв персонажом. Айбо вто ош она была, тото є факт.

Но, тай ухоснована назывка не лем была, ай и дниська є и ся хоснує.

Иппен тому ищи раз туй кажу: - Русинськоє слово – русинськый дух - на русинськüв земли суть ниубиєнні – навхтемашны !

Иван ПЕТРОВЦІЙ,
выключенный из спілкы письменникüв Украйины
“за участь у русинстві, яке є антиукраїнським”


Біографія Петровцій Ивана Юрієвича
Іван Петровцій
petrovtsiy
Попозирайте мüй новый сайт: http://petrovtsiy.jimdo.com/

Петровцій Иван Юрієвич - русинськый и украйинськый писатиль: поет, прозаїк, товмач-переводчик из французької и мадярської бисїд. Писав по вкрайинськы. Типирькы пише лем по русинськы.
Петровцій Иван ся родив 22 мая 1945 года в селї Осüй Иршавського района Закарпатської области – воистину: на Пüдкарпацькüв Руси – у фамилійи до совітüв заможної чиляди. Сїм класüв удходив в Осойи, дисятый – в Ілници, дале пак робив грузчиком, разноробочым, банясом у Краснодонї, шовфером, токарьом. У армійи три з половков годы служив у Германійи – в Дрезденї.
У 1973 годї кüнчив ся вчити на французького філолога в Ужгороцькому универзититї. Робив два годы вчитильом у рüднüм селї Осойи. Пак быв новинарьом. По вкрайинськы написав и удрукував: поетичні книгы "Знак весни" (1979), "Карпатське літо" (1984), "Жовтень – осені свічадо" (1988), "Зимові зошити" (1989), книгу вибраних поезій "Ріка року" (1992), зборничок стишкüв дїла дїти "Софійка и весна" (1986), роман–детектив "Мануміссіо, або ж Хроніка урмезійовських убивств" (1991 – у соавторстві из Валентинов Петровцій); отдїлными книгами у товмацтві–переводї Ивана Петровція уйшли книга стихüв Кароя Баллы "Речитативи" (1983), зборник "Угорські народні пісні" (1984), историчный роман Гейзы Гардонія "Зірки Егера" (1987), книга казок Клари Біхарі "Золотоносне дерево" (1990), книга Міклоша Вереша "Листи до Воланда"(1998), антологія мадярської класичної и днишньої поезиї "Іскри чардашу" (1998); из французької – антология днишньої французької поезиї "Приглушені ридання" (1991), книга Шарля Бодлера "Літанії Сатані" (1994), антология французької класичної и днишньої поезиї "Вечорова гармонія" (2003). Иван Петровцій стовмачив–перевüв из мадярської на вкрайинську статю Ивана Франка "Українці", яка є напечатана у 41–му томі Зüбраня творüв Ивана Франка у 50–тьох томах. У товмацтві–переводї Ивана Петровція увідїли світ французькі стихы А. Пушкіна, М. Лермонтова, Ф. Тютчева, "Малі поезії в прозі" Шарля Бодлера, "Борський зошит" Міклоша Радноті, и отдїлні произведения Віктора Гюго, Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артура Рембо, Стефана Малларме, Гійома Аполлінера, Поля Елюара, Жана Кокто, Жака Превера, Жака Рубо, Шандора Петефі, Ендре Аді, Дюли Югаса, Деже Костолані, Арпада Товта, Мігая Бабіча, Дюли Ійєша, Міклоша Вереша, Кароя Борі, Єви Петровцій и многых другых.
   По русинськы Иван Петровцій написав и упустив такі книгы: "Діалектарій, або ж Мила книжочка русинської бисїды у віршах" (1993), "Наші спüванкы" (1996), "Наші и нинаші спüванкы" (1998), "Битангüські спüванкы" (2001), "Послїднї спüванкы" (2003). И чисто по русинськы упустив ПЯТНАДЦЯТЬ номерüв личної новинкы "РУСИНСЬКА БИСЇДА" (1997-2001).
   Доста много стихüв Ивана Петровція стовмачено–переведено французьков, нїмицьков, мадярськов, чиськов, словацьков, калмицьков и руськов бисїдами.

У цїмборастві из цїмбором дїтинства, єдносїльчанином, композитором и спüваком, народным артистом Украйины Иваном Поповичом написав бüлше тридцятьох спüванок, многі з котрых уходили отдїлныма пластинками, входили до многых кінофілмüв.
Иван Петровцій быв делегатом Первого Конгресу Меженародної Ассоциациї Украйинїстüв (Кыйов, Украйина, 1990), Первого Всесвітного Конгреса Русинüв (Межилабüрцї, Чехословаччина, 1991).
Реакційныма силами русинства – фактично: антирусинами! – быв нидопущеный до роботы Пятого Всесвітного Конгреса Русинüв (Ужгород 1999.)
Иван Петровцій є лавреатом премиї имени Дюлы Ийєша Мадярського Союза писатилüв (1994), Меженародної премиї за лїпшу сатиру "Хитрый Петр" (Болгария, 1997), Меженародної премиї за русинську литературу имени Александера Духновича (1998) и многых другых.
Быв членом  Союза писатилüв Украйины уд 1986 года.


БІБЛЇОГРАФІЯ Ивана ПЕТРОВЦІЯ

Українською мовою:
Книги поезій:
“Знак весни”, 1979р.
“Карпатське літо”, 1984р.
“Жовтень - осені свічадо”, 1988р.
“Зимові зошити”, 1989р.
“Ріка року” (вибране), 1992р.
“Софійка і весна” (для малят), 1986р.
“Чоловік з птахою на плечі”, 2004р.
“Два Петровції”, 2011р.
“Лірика”, 2012р.

Проза:
“MANUMISSIO,
або
Хроніка урмезійовських убивств”, роман, 1991р. Друге видання: 2012р.

Публіцистика:
“Йсе - есе”, 2007р.
“Чому я пишу по русинськы…..”, 2012р. Другоє уданя:2013р.

Книги перекладів:
З угорської:
Карой Балла “Речитативи”, 1983р.
“Угорські народні пісні”, 1984р.
Гейза Гардоні “Зірки Егера”, роман, 1987р.
Міклош Вереш “Листи до Воланда”, поезія, 1988р.
Клара Біхарі “Золотоносне дерево”, казки, 1990р.
“Іскри чардашу”, антологія класичної та сучасної поезії, 1998р.
Аттіла Йожеф “Знав я…”, поезії, 2005р.
Петер Естергазі “Жінка”, повість, 2010р.
З французької:
“Приглушені ридання”, мала антологія сучасної французької поезії, 1991р.
Шарль Бодлер “Літанії сатані”: поезії з книги “Квіти зла”, ”Малі поезії в прозі”, 1994р.
“Вечорова гармонія”, антологія класичної та сучасної поезії, 2004р.
“Поезія французького символізму”, поезії Шарля Бодлера та Артура Рембо, 2010р.
З естонської:
Арво Валтон “Фоточутливість”, 2005р.
Арво Валтон “Прихід у найкоротшу ніч”, 2005р.
Арво Валтон “Батьківське щастя”, 2007р.
Арво Валтон “Усвідомлення”, 2011р.

Перекладацьке вибране:
“Переклади”, поезія, 2005р.

Русинськов бисїдов:
“Дїалектарій, авать Мила книжочка русинської бисїды у віршах”, 1993р.
“Наші спüванкы: русинська поезия”, 1996р.
“Наші и нинаші спüванкы”, 1998р.
“Битангüські спüванкы”, 2001р.
“Послїднї спüванкы”, 2004р.
“Cпüванкы”, 2006р. - “Cпüванкы”, другоє уданя: 2013р.
“Сто двадцять два стихы”, 2009р.
“Бумбурішкы. Русинськоє читаня”, 2014р.

ПЕРЕУДАНЯ раритетних книг русинської класикы:

Євменій Сабов “ХРИСТОМАТІЯ церковно-славянских и угро-
русских литературных памятников с прибавлением угро-русских народных сказок на подлинных наречиях”, в Унгваре, 1893г.
Переудано 2009р.

Иван Гарайда “Грамматика руського языка”, Унгвар, 1941г.
Переудано 2009р.
Анна Микита “Книга варенія для сельских карпаторусских женщин”, Ужгород, 1928 г.
Переудано 2009р.
Троє з Осою: Феодосій Злоцкій, Федор Потушняк, Иван Петровцій.
Переудано 2010р.
Александер Духнович “Я - русин”, 1900г.
Переудано 2010р.
Александер Павлович “Благословеніє русинам”, 1920г.
Переудано 2011р.
Федор Потушняк, Иван Петровцій “Ворожкы осüйськых босоркань”.
Переудано 2011р.

ФОЛЬКЛОР:
Давні русинські слова. Давні русинські спüванкы.
Днишнї мої спüванкы, 2013р.

КАЛЕНДАРЇ:
На: 1997-ый, 2005-ый, 2007-ый, 2008-ый, 2009-ый, 2010-ый, 2013-ый.

Гимн Подкарпатских Русинов:
Слова Александера Духновича,
музика Степана Фенцика.
Переудано 2010р.

АВТОРСЬКА НОВИНКА:
“Русинська бисїда”:
сектембер 1997 - апріль 2001гг.
(15 чисел).

Переклади моїх поезій
англійською мовою:
“God Is a RUSYN”,
Bloomington, Indiana, 2011

15 децембра 2008 года выключеный из Спілкы письменникüв Украйины
"за участь у русинстві, яке є антиукраїнським".


Б А К Ф А Н Т О В І Ч Е К Л Е Н Д О В Ы
ЙОВШКА   ТЕРЕЛЯ   ТЧЕ   НАРОДНІ   УЗОРЫ
petrovtsiy
Б А К Ф А Н Т О В І          Ч Е К Л Е Н Д О В Ы,

а  в  а  т  ь:

- Р у с и н ы !  П о з и р а й т е   л е м,   ш т о   в т р а ч а є м е !

С п е р е д с л о в о      д о      к н и г ы

“Давні русинські слова.
Давні русинські спuванкы.
Днишнї мої спuванкы”,
удрукованої  2013  года в Ужгородї



Русинuв из державы Пuдкарпатська Русь за послїднї шістдисят и вuсьuм годuв натuлко утїснили прийшлі сюды украйинце, што днишньым русинам мусайно хыба лем емігровати в уже віртуалну свою вuтцьuзнину, котра дниська екзистує лем у русинськuв бисїдї.
Май дорогоє, што днишньый русин на Пuдкарпатськuв Руси має – материзнину ! вuтцьuзнину ! дїдuзнину ! – мусить пеленати у рuдноє слово и прятати уд украйинськых убивцьuв русинської  душі каммай глубоко у серци, у памняти.
Айбо, гикой самі чуствуєме, и тот пеленочный матиріял ветешнїє. А часто й навхтема пропадать.
Правда, подетко каже, ош овuн половку свої любови уддає прийшлuв ид нам украйинськuв бисїдї, а другу половку – рuднuв русинськuв.
Леголаб, я в таку половинчасту любов ни віруву, бо лем пядисятперцентова любов є на вшыткы сто перцентuв брехливов.
И кой позираву як тяжкенныма украйинськыма клепачами-бунковами бють, гикой по наковални, по русинськuв бисїдї,
обы ї домак убити, та все ми ся споминать наша сїлська кuзня,
де ся дуже часто міняли страшенні клепачі-бунковы, бо ся ламали,
а наковалня ся ни міняла ани раз.
Тямите !? – жили сьме, гикой наковалня пуд бунковом, пуд первыма мадярами. Де суть тоты мадяре ?! – Згирили ся.
Дале пак нас товкли чехословакы… И тоты ся изслизли, пропали, ги сuль в окропі.
Упят прийшли мадяре, вже другі по рахованю. Изясь нас глушили бунковами нилюбови – розплещовали каждинькоє русинськоє слово. Русинські слова – живі, а мадярські бунковы ся покрышили.
Пак до нас прийшли “ослободитилї” – совицькі  хохлы з кацапами. Дуже йим ся бажило нас домак “вызволити”, а каммай уд нашої русинської бисїды…
Русинська бисїда жиє, а совєты” уздыхали.
И послав Господь Бог русинам Пuдкарпатської Руси май великоє за вшытку нашу историю испытаниє -  вже бuлше гикой двадцьить годuв лупашить по русинському слові май страшный уд ушыткых, што были дотuть, “низалежный украйинськый бункuв:  онь ся наковалня розогріла до самого гатара можности…
Момент настав критичный – вать нас дuбють низалежні”, вать –
ся ни даме !
Як ся вд них убаранити !?  Чим ?..
Нивбиєнным русинськым словом.
Сятым русинськым словом, што го дав русинам сам Господь Бог.
А Божоє даня є ниубиєнноє.
Иппен тому я ся соглашу, ош серед живущої на земли худобины, я, гикой чоловік, єм май ближый уд малфі, айбо по націоналнuв приналежности  – аз єсьм русин ! -  май ближый им ид японцьови, гикой ид украйинцьови.
Май перво тому, бо расово чистый русин, гикой файна, нивчuм
нивдганьошна дьuвка, спокuйно годен поникати на ся у зирькало
у свuй повный историчеськый рuст, аницят ни пудерувучи вать порфінувучи тоты ци гинтоты міста из свої историї, товды кой украйиниць сперед тым кой глипнути на ся историчеськы повноростого, мусить ся не лем удянь пудеровати, профіновати,
ай ищи й зажмурять очи, обы ни відїти тої вшыткої набытої ним страшноты.
Тому я й кажу, ош ушытко тото, што брехливый украйиниць рахує давно урішеным, правдивый русин требує изслїдовати, аналїзовати, бо, позиравучи на вто, як из зимлї ростуть буракы вать крумплї, ни янеме твердити, ош ушытко на світї росте дольu головов.
Нацїоналну идентичнuсть русина майперво вгалїпуєме из його способа мышления, а каммай из словочинїня, из формованя рuдної бисїды: слова  -  йих произношениє, построєниє фразы – синтаксис,
ударения, як у самых словах, так у цїлых предложениях русинської бисїды  явно тяжівуть до бисїд горватської, сербської, чиської…
Русинські слова Пuдкарпатської Руси, точно так гикой и рікы нашого краю, уд йих Божого сотворіня держать путь на Запад, и ни мавуть нич общого из восточныма народами, што живуть дись там за Карпатами.
Карпаты  -  гатар не лем географічный, ай и – духовный: из тыма, што суть на востоцї за Карпатами, мы нигда нич общого ни мали, окроме йих окупаційных посягателств на нарuд Пuдкарпатської Руси.
За вшытку нашу историю лем біды а нигоразды йшли до русина
з востока, изза Карпат.
Из Божого благословіня русинськым духом ся творили вшыткы слова русинської бисїды. Сисю сяту истину подарив менї мuй рuдный Нянько Юра, котрый на сьuв божuв земли прожив дивяносто годuв. У бисїдах из ним я  ся купав у нашых золотых русинськых словах, котры мuй Нянько узяв уд свого Нянька, тоже Юры, што жив онь сто дивять годuв, а праїдо мuй Иван – дїдо мого Нянька Юры - мав сто єденадцьить годuв, кой пuшов у царствіє небесноє.
Аттыма  давныма русинськыма словами, што ми йих дав у дар мuй рuдный Нянько Юра, я ся у сьuв книзї благосно дїлю из тобов, дорогый читалнику.
Розуміву: многі річі, дїйствія, што йих русин хосновав, чинив - изїв час, а уєдно из  нима удыйшли и слова, што йих словили.
Айбо  мuй словничок давных русинськых слuв, так любовно мнов записанный уд мого Нянька, а через нього и уд мойых Дїдuв и Прадїдuв, ни є панахидов за удыйшлым у историю, ай – радuснов спuванков, у котрuв звинять ушытков свойыв ороньовов красов
слова, што помагали жити русинам бuлше гикой тристо-чотыристо годuв тому.
Яка божественна фонетика – звучаниє прадавных русинськых слuв ! Кuлко в них музикы:  чистої, світлої, простої  -
до гениалности !
Додюгнїм ся до них свойыма губома, покарбуляйме йих на языцї
у ротї,  най искристым ороньом заблискавуть у нашых серцях:
а х т ы к а,  б а г р о л ь я,  б е р ф е л а,  б л ь о н ї т и,
б у д у л ь u в,  в к л а н ц,  г а й г а р а,   г о р г о л и ц я, 
д ь о в з,   ж б а т а л u в, з г о р ц,  з е л е м о з и н ь,  й а л о х а,
к в а р,   л и т у с,   м і н т о м,   н а б а ж о г о р ы,   о г а л ь о н, 
п е ц и г а,  р е р е г,  с и н т е,  т у м а р о м,  ф а й ф ы, 
ц в і г а,  ч е к е т а й я,  ш к р у м,  ш ч і т ь,  я п о в н и к…
Чуствуєте хоть цят чогось украйинського в аццих словах !?
Я  -  ньит !
Розтовмачуву днишньому читалникови хотьбы пару з аттых слuв:
Б а к ф а н т о в ы й – из латунї. Дав им собі вчинити бакфантові чеклендовы – закруты ид римінцям запинати онучі на постолах, обы ся ни  розфырковали з нuг.
Б а ц ь к а – клякса. Позирай лем яку Полі бацьку лепнув тінтов
у ірцї.
Ч о к ы р д и й  -  припараженый  косицями вать пірьом;  тарканистоє потя. Што тото за чокырдий пофuтькує гинтам
у корчuвлю !?..
Но, та най бы ми датко вповів, ош етимологія, гикой и хоснованя аццих слuв, суть  вкрайинськыма !
Най бы подетко догадав нам, днишньым русинам, ош ци были
бакфантові чеклендовы на постолах у Богдана Хмелницького, Тараса Шевченькы ци в Штефана Бандеры !..
А дорогому читалникови уповім, ош у мому словникови давных русинськых слuв, якым  начинаву сисю книгу, я дав слова, котрых
и в поминї ниє у майавторитетному дїла мене истинно русинському єднотомному  “Словникови…” (2008 г.) профессора Ивана Сабадоша, ани у шістьтомному Словарьови русинського языка (2001-2009 гг.)  Юрія Чорі. Ни кажу вже нич за дуже нидuдавый, лингвистично домак слабкый, хоть и дватомный,  “Словник русинсько-руськый” (2007 г.)  Ігоря Керчі.
Хотячи загнати русина в тупик, “подеко из відїка” провокативно звідать, ош удколи тото люди яли говорити по русинськы.
Я точно знаву ош удколи.
До начала строїня Вавилонської башнї русины, (дорогый читалник розуміє, ош нигда нияка стройка на земли ся ни вбходила без русинuв !), гикой ушытка земна чилядь, ишли у потоцї всеобщого языка – бисїды Адама и Євы. А по розрушіню Вавилонської башнї и змішаню бисїд, русины ся вернули из вавилонськых заробкuв домu за Карпаты  (тко ни вірує – най читать Біблію !),  хоснувуть Богом йим дану русинську бисїду,
и типирькы рідко ся подавуть на заробкы в тот далекый біблійный відїк, а урвати даякый грайцарь  ходять  у ближі державы:
у Мадярщину, Чихію, Билгію.., а инколи и в даликі: на Вкрайину,
в Росію…
Но, а при класифікациї бисїд,  русинську уднесли до апріорної,
а вкрайинську – до апостеріорної. Тко  розуміє – ни зачудує ся, ош русины и вкрайинце и туйкы суть по разных берегах лингвистичного потоку!
И по разных берегах музыкы !
У сьuв книзї я даву даз пuвдрага изрьuв давных русинськых слuв,
хоснованых ищи мойыма прапрадїдами, онь видить ми ся, ош я засягаву в ищи тоты часы, кой майже всї хосновані слова значили дїла русина самі конкретні предметы – лексичноє обозначіня явлений абстрактных  ся  лем зачинало.
Слова сисї ба ци ни з дїтинського возраста русина, кой ищи вшыткый світ довкола русина мав дїтинськый вік – вік чистої правды,   из якої ся родила правдива віра русина:  майперво было слово – віра прийшла по ньому.
Порозуміти и приняти сисї слова годны люде, што мавуть не лем очи, обы увідїти,  не лем уха, обы учути, ай и серце, обы ся углубити у сакралноє значіня май первої тої русинської новты -музыкы, што йих напрастала.
Фонетичноє, алитеративноє звучаня первісного русинського слова є  ци ни май важным у його межеособному функціонованю:
ушыткы русинські слова рождала щомайпоетична музыка, яка навхтема звучала и звучить у души русина.   Русинськоє слово ся зачадало из музыкы, а божественна музыка є одкровенійом  май высокым, гикой мудрuсть и філозофия.
   На габах русинської музыкы з душі русина выплывало русинськоє слово.
   Звуковый знак – слово – збuлшого   має обєктивну схожuсть из тым, на што вказує, ци што заміщать.
Воистину русинськоє слово ся зачинать купати в божuв благодати, кой русин  половіньово  уогнює из свої душі май ялі ритмомелодичні коломыйкы, спuванкы.
   Неизличиму  йих многuсть  знала, прощена бы, моя Мамка Гафія. Висилі спuванкы цоконїли в йиї голосї, гикой ярнї потятка.
А сумні – онь рыдали:
Куды м давно хожовала,
Верба ружі ружовала.
А типирькы куды зайду,
Лем листок  пожовклый найду.
Поправдї давні русинські спuванкы записав я из голоса мої Мамкы Гафії, и даву йих туйкы отдїлным роздїлом.
Так же отдїлным роздїлом даву мої днишнї спuванкы, гикой пудтверджіня того, ош русинськоє слово є воистину ниубиєнноє – живе, дыше в нашому народї  и  дниська.
Мушу туйкы вповісти й тото, ош руно двадцьить годив тому я быв упустив нивеличку книжичку -  мою першу РУСИНСЬКУ !
Дїалектарій, авать  Мила книжочка русинської бисїды у  віршах”, у котрuв им сповив у курті стишкы бuлше гикой пuвдрага изирьuв нашых русинськых слuв.
Обы мuй дорогый читалник порозумів призначіня тої книжичкы,
процітуву  пролог до ниї:
П Р О Л О Г

Коли побачив, що вмирає все,
Я найрідніше взявся рятувати –
Слова, якими говорила мати,
Потік, що вже лиш спомини несе.

Яку зумів, таку споруду звів –
Тут серце й розум працювали в парі.
Споруду я назвав – Д І А Л Е К Т А Р І Й –
Музей, чи пантеон померлих слів.

Раз в пантеоні, значить – неживі…
Слова, що народилися в Карпатах,
Не сміють і не вміють помирати –
Вони живуть  в моїй,  в твоїй крові.

Епілог до Дїалектарія… дыхав иппен тым дыхом:
Е П І Л О Г

Я плачу, бо не хочу щоб вмирали
Слова, якими говорив мій дід,
Якими мати сповивала рід,
Якими захищала нас від бід –
Слова, що так багато працювали,
Нехай у ваших душах прозвучать !
В мені вони живуть.
Мені вони болять !
Товды я щи лем переходив из украйинського писма на русинськоє, та м собі доволяв и аттакі украйинські пасажі.
Из  “Дїалектарія…”  в сисю книжку м ни взяв нич: русинськоє
кываня ся товды лем розпочинало, та на тот час доста было усыпати сперед людські очи хоть тоту пuвдрагаизрьову жминьку русинського ороня.
А типирькы м посяг у таку давнину русинськых словесных драгоцїнности, што и долонї,  и душа ми ся низгасно світять уд того серенчливого додюгу до них.
Тай ты,  дорогый читалнику,  ся додюгни до сього ниубиєнного русинського скарба, и вчуєш як ти в серци ся розливать теплыня прадавного русинського житя,  раз и навхтема данного русинам Господом Богом.
Онь ся ми видить ош из аттакыма крылатыма словами чилядчя мало бы лїтати, айбо майже ош наш світ ищи ся ни  натuлко постарів, обы люде лїтали.
Лем штось дуже много вкрайинцьuв в послїднї годы “поприлїтало” до нас на Пuдкарпатську Русь.
   Годно быти, ош  пудникали намальовану америцькыма а європськыма полїтологами  мапу Централної Європы за 2022-ый гuд: видиме на ньuв Пuдкарпатську Русь, Галіцію, Холмщину...,
а Вкрайины чомусь ни видиме…  
Ци тамкы вже Украйины й ниє, кить украйинце втїкавуть удтuть, гикой щуры из потопавучої шіфы!?..
   Та й ищи  куды бы ни прибігли,  усяды гойкалувуть, ош иппен тото и  є  – Украйина…
Айбо  –   нас   най нашоє болить.
Уже дакuлко изирьгодuв русины мавуть дану йим Господом Богом свою зимлю – Пuдкарпатську Русь.
Иппен на сьuв земли русины суть  дуже  давным народом.
   Наша история ся начинать дакuлько изирьгодuв тому.
   Такоє екзистованя у часї ни годно быти без сознатилної роботы народа и його националної елїты.
А яка робота народа без свої, Господом Богом нам даної,
бисїды !?..
Русины на исконно свойuв земли из  исконно свойыв бисїдов суть.
Русинська держава в нас буде.
Иван  ПЕТРОВЦІЙ,
выключенный из спілкы письменникuв Украйины
за  участь  у  русинстві,  яке  є  антиукраїнським




.

Б А К Ф А Н Т О В І Ч Е К Л Е Н Д О В Ы
ЙОВШКА   ТЕРЕЛЯ   ТЧЕ   НАРОДНІ   УЗОРЫ
petrovtsiy
 

ЗЛОДЇЙСЬКОЄ ПАСКУДСТВО
Іван Петровцій
petrovtsiy

ЗЛОДЇЙСЬКОЄ  ПАСКУДСТВО

УКРАЙИНСЬКОЇ   МЕНШИНЫ

НА   ПUДКАРПАТСЬКUВ   РУСИ

(Про збірку Віка Коврея  Чарівні  пута”, Ужгород  2008 г.)

   В Ужгородї  уйшла книжичка, удана  “за рахунок коштів, передбачених на книговидання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, що сприяють розвиткові мов і культур національних меншин України”.

   Книжичка ся называть “Чарівні пута. И  її авторами суть не циганські, авать словацькі авторы, што представлявуть собов націоналні меншины нашого краю, ай – здичілі украйинце:  печена галичанка Олена Кондратюк – “живопис”, и гыгнутый патріот Украйины Вік Коврей – віршована рецепція”.

   У нидuаві стихотворні провбы екзалтованого ужгородського дїтвака Віктора Коврея, котрый за пана-бога ни хоче быти Віктором, ай – Віком, уплЕтено єден малюнок галицької малярькы

Олены Кондратюк, и маєме того на гладинькuм и білuм офсетнuм папірьови онь  22 сторuнкы.

   Што мош повісти за малюнок галичанкы Олены Кондратюк ?

А лем тото, ош поправдї голуба фігура голубої галичанкы тамкы

ся повторять онь пять раз.

   Иппен такым голубым упозїрує и автор воистину нидuдавых стихотворных провб  Вік Коврей. Овuн так и пише: …я не композитор і не художник, мені далеко до скульптора чи режисера. Я справді не лікар. Тексти мої позбавлені ритму. Логопед завжди казав, що я завжди виліплюю те, що в кіно зветься лав сторі без гепі енду…”.

   Видите !? – дїтвак Вік ся розумїє по загатарному !..

   И тямить, што му казав логопед…

   Лем ни знає, ош што бы му вповів психіатр, кыдьбы прочитав його тексты, позбавлены не лем ритму, а й елементарної логікы.

   А што бы Вікови вповів філолог за нидыбавый уровинь украйинської бисїды и повный стилїстичный хаос у стишках.

   И надале иппен атака “файна украйинська поетичеська бисїда.:

   задовбують настрою вічні перепади в блювотині міській перли-пута несу коханій…”.

    Неси, ниборе, неси… Лем ся ни посховзни… Кохана ся дуже убрадує твойuв блювотинї…

   Хоть дїло туй ни в галицько-вкрайинськuв голубuв блювотинї

Олены Кондратюк и Віка Коврея. Дїло туй у тому, ош сися паскудь упущена за гроші, удїлены нацїоналным меншинам нашого краю.

   Годно бытии, ош Украйина узнала нацїоналнов меншинов у нашому крайи украйинцьuв !?

   Слава Богу !

   Бо так оно и є.

   Типирькы розуміву, ош чому Украйина и досьuть ни узнає русинuв нацїоналнов меншинов у нашому крайи.

   Бо русины  БЫЛИ,  СУТЬ  и  НАВХТЕМА  БУДУТЬ головнов державнов наційов Пuдкарпатської Руси. А не прийшлякы – галичане и украйинце.

   Иппен сисе нам пудтверджує парадно удана нидuдава книжичка

голубых   авторuв.


2009 г.             Иван   ПЕТРОВЦІЙ


You are viewing petrovtsiy